open

Меню

close

Рубрики

Новини

13.05.2015

В рамках проекту «По війні» відбулася прем’єра соціальних роликів щодо психологічної адаптації учасників бойових дій

13 травня в Українському кризовому медіа-центрі в рамках проекту «По війні» відбулася прем’єра соціальних роликів щодо психологічної адаптації учасників бойових дій, що знімаються на волонтерських засадах творчою групою «МашКіно» Марії та Анастастасії Старожицьких за ініціативи Асоціації народних волонтерів. Проект підтримало Головне управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.

Досі ролики знімалися на волонтерських засадах. Творча команда: Старожицька Марія (сценарист), Анастасія Старожицька, Артем Сенчило (режисер), Vikentiy Klauningоператор), Oleg Chorny, @Андрій Коротаєвський (монтаж), Ксения Юшкова (організація зйомок), Kateryna Fastovets (психолог). Актори: бійці батальйону Донбас Олександр Мартиненко (позивний «Алекс»), @Валерій Лавренов («Лавр»), Сергей Мищенко («Яр»), Михаил Савульчик(«Ельф»).
Координатори проекту Lydmyla Piloyan Olena Nagorna

Роліки знімаються спільнокоштом.
Фінансово підтримати проект можна перерахувавши кошти на карту Приватбанку 4731217105971517 (Пілоян Л.Ю.)

Ми маємо не просто здолати війну, а виграти мир.

Проект «По війні» започаткований Комітетом психологічної адаптації та соціальної реабілітації Асоціації народних волонтерів. Соціальні ролики для Інтернету та телебачення розкривають суть «повоєнного синдрому» та шляхи його подолання, висвітлюють проблеми повернення бійців до мирного життя, або до подальшої участі в АТО, але вже з розумінням особливостей набутого світосприйняття. Наразі відзнято два відео, в планах ще три.

Марія Сторожицька, сценарист: «Ідея максимально широко говорити про поствоєнний синдром уже зараз, не очікуючи завершення бойових дій, виникла в мене та моєї доньки Анастасії, коли ми близько зіткнулися з цією проблемою. За останній рік у нас, як і в багатьох знайомих, з’явилися близькі люди, що пройшли через бої, «зачистки» міст та сіл, Іловайський котел. У них було все — і загиблі на очах побратими (багатьох із них досі не поховано), і роздуми про те, що вважати успіхами в цій війні і наскільки військове керівництво справді зацікавлене в перемозі. Хто був поранений — лікувався, хто вийшов цілим — не звертався до лікарів, хоча психологи вже давно б’ють на сполох. Всі переживання на межі життя та смерті ще довго, може, й упродовж усього життя, прокручуватимуться у мізках. Спочатку хотітиметься уникати сну, потім — приймати снодійне чи алкоголь. Хоча насправді треба звернутися до фахівця-психолога…»
Людмила Пілоян, голова комітету психологічної адаптації Асоціації народних волонтерів: «Чимало бійців вважають, що їм «не пасує» говорити про свої внутрішні проблеми і душевні рани. Вони часто замикаються в собі. «Головною проблемою тих, хто повертається з фронту, є відчуття, що з їхнім досвідом і світосприйняттям не рахуються. З одного боку, бійцям здається, що вони стали «ненормальними», а з другого — ставлення до них у родині і в суспільстві є не таким, на яке вони очікували. Можливо, бійці ще не усвідомили свого стану, через певні обставини не прочитали спеціально підготовленої брошури, не зустріли побратимів, які змогли б про все це дохідливо розповісти. Тому й потрібно донести до них, що вони не самотні у своїх болях і негативних відчуттях»

Олександр Мартиненко «Алекс», виконавець головної ролі: «Після повернення я довго не міг прийти до тями. Навіть зараз часто бачу жахи вночі, адже ми і зараз хоронимо братів. Через загострене почуття справедливості всі довкола мене дратували, хотілося всім довести, що вони мають теж бути на війні, адже чому мої хлопці загинули, а тут багато хто протирає штани, ховаючись за спини молодих пацанів. Але з часом, до мене прийшло розуміння, що я не просто так залишився живим і маю продовжувати жити і робити все, щоб мною пишалися загиблі побратими. Тому я почав займатися громадською та волонтерською діяльністю, став знову спілкуватися з військовими, виходити в люди. Дуже допомагає спілкування з дітками у школах, коли ти бачиш їх очі, повні гордості та патріотизму, розумієш, що все не дарма і ми переможемо заради майбутнього наших дітей.
Гадаю, не треба опускати руки і жаліти себе, треба діяти, діяти,щоб жити у вільній Україні, де більше не буде ні Майдану, ні війни».

Сергій Міщенко («Яр»), учасник зйомок, автор постерів проекту: «Загострене почуття справедливості помножене на бездарність бюрократичної системи вже дають криваві паростки. Як поведе себе боєці під час обшуку на вокзалі? Як відповість чиновнику, котрий не оформив черговий формуляр? Щоби змінити цей світ, треба навчитися житии в ньому.
Ця робота дуже своєчасна. Часом «повернутися» з війни так само складно, як і вижити в ній».

top